Перейти к содержимому

Сечокам’яна хвороба котів.

Сечокам’яна хвороба котів. Одна з най біль поширених патологій обміну речовин з якою в нашу ветеринарну клініку звертаються власники котів. Одразу скажу що ця хвороба зустрічається і у кішок і в собак та інших тварин, але саму велику небезпеку вона представляє саме для котів, це пов’язано з анатомічною будовою уретри, в деяких місцях вона звужена і там дуже легко утворюються пробки з конкрементів що призводить до повної непрохідності уретри. Якщо вчасно її не ліквідувати утворюється постренальна ниркова недостатність, гідронефроз нирок і нирки відмовляють повністю.

Статистична інформація : за інформацією з різних джерел сечокам’яною хворобою хворіють від 10 до 13% котів.

Як бачимо проблема надзвичайно актуальна. Але не дивлячись на безліч досліджень та актуальність проблеми досі не існує єдиного пояснення причин появи та динаміки розвитку хвороби. Але ясно одне що причиною кристалізації солей в сечі є порушення обміну речовин та надлишок мікро та мікроелементів в кормі та воді, ці речовини потім стають «будівельним матеріалом для кристалів. А також важливим нюансом розвитку сечокам’яної хвороби е наявність точок кристалізації, проблема в тому що солі в розчині можуть випадати в кристали лише якщо є якісь утворення на яких буде утворюватися кристалічна решітка. Такими точками кристалізації можуть служити залишки гнійних пластівців після запалення.

Тобто для розвитку сечокам’яної хвороби обов’язково потрібно щоб в кормі або воді був завищений рівень мінералів та сприяти розвитку патології можуть запальні процеси сечовивідної системи. Також велике значення має спадковість, стан імунної системи, недостача вітамінів в раціоні, хвороби кісток та шлунково-кишкового тракту. Також при зневоднені сеча концентрується що теж може викликати таку патологію.

Історична довідка.

Відомості про цю патологію були давно, але серйозно про сечокам'яну хворобу котів заговорили в 70-х роках двадцятого сторіччя.

У 1973 р. група дослідників запропонувала вірусну причину походження сечокам'яної хвороби. Роль відводилася калици - і герпесвірусної інфекції кішок. Це припущення не знайшло підтвердження в численних дослідженнях.

У 70-ті рр. стали допускати, що використання сухих кормів або їх підмішування може призводити до сечокам'яної хвороби. Вченими було доведено, що це не завжди так, хоча була встановлена важлива роль солей магнію у виникненні захворювання. А мала якісні не збалансовані корми можуть загострювати патологію. Але й при «натуральній годівлі» така патологія не рідкість.

В даний час встановлено, що недостатнє надходження води в організм кішки і підвищене значення РН сечі сприяють утворенню конкрементів та виникнення сечокам'яної хвороби.

Еволюційно склалося так, що у кішок ослаблене почуття спраги. Прийнято вважати що більшість порід домашніх котів походять від африканської дикої кішки, і у їх організмі збереглася здатність до великої концентрації сечі, що, відповідно, може сприяти утворенню каменів — струвітів, основних уролітів при сечокам'яній хворобі.

Як проявляється сечокам’яна хвороба у домашніх котів.

Із основних симптоми сечокам'яної хвороби можна виділити:

сечовипускання в недозволеному місці – коти част сигналізують господарям що у них проблеми, але в більшості випадків вони просто не можуть терпіти;

дизурія (болючість при сечовипусканні)– тварини іноді сильно кричать коли мочаться, подовгу сидять в туалетику та жаліються;

гематурія (кров у сечі) – сеча в більшості випадків рожева а може бути і нормального забарвлення але при мікроскопії осаду навіть прозорої сечі майже завжди підвищений рівень еритроцитів;

Доречи сеча яка має яскраво виражений колір крові не придатна для аналізу сечі.

полакіурія (прискорене сечовипускання) коти пісяють часто та невеликими порціями, це пов’язано з різкими болями які спричиняє сеча контактуючи з запаленою слизовою сечового міхура, тому кішка рефлекторно намагається видалити її з організму ;

нерідко — обструкція (закупорка) уретри у котів саме у котів а не кішок, це дуже дуже небезпечний симптом, адже якщо вчасно не відновити прохідність уретри коти гинуть.

Схильність до сечокам'яної хвороби

Порода.

Цією хворобою хворіють майже всі породи як короткошерсті так і довгошерсті. З породистих — можна виділити біль часті випадки у персидських котів та їх метисів. Сечокам'яна хвороба зустрічається також серед сіамських, бірманських, картузианских кішок, а також кішок породи мейн-кун.

Вік.

Сечокам'яна хвороба спостерігається у кішок практично всіх вікових груп, особливо широко вона поширена у віці від 1 до 6 років. У кішок старше 7 років поширеність захворювання невисока.

Стать.

Найчастіше захворювання спостерігається у котів і кішок після стерилізації. Як встановлено французькими дослідниками, сечовипускання у таких тварин відбувається менш часто, що сприяє агрегації кристалів. Частіше сечокам'яною хворобою хворіють кастровані коти. Серед стерилізованих і нестерилізованих кішок відсоток захворювання приблизно однаковий. У нестерилізованих кішок хвороба спостерігається вдвічі частіше, ніж у некастрованих котів.

Сезонність.

Найбільшу кількість тварин з сечокам'яною хворобою (за даними автора) припадає на січень-травень та вересень-грудень.

Уроліти та їх локалізація.

Уроліти — полікристалічні утворення, які складаються з мінералів. Уретральні пробки, які зустрічаються у котів, складаються з органічного матрексу з додаванням мінеральних речовин. Уроліти у кішок бувають різного хімічного складу. До них відносяться:

  • струвіти — трипельфосфати (магній, амоній, фосфат), тверді або пухкі, кремового або жовтого кольору, під мікроскопом мають вигляд витягнутої призми з характерними ромбовидними краями. Струвіти складають 80% уролітів, зазвичай хворіють кішки від 1 до 6 років. Сечокам'яна хвороба пов'язана з інфекцією сечовивідних шляхів у кішок старше 10 років;

 

  • оксалат кальцію — утворення округлої форми у вигляді розкритої троянди, під мікроскопом нагадує «квадратний конверт». Зустрічається в основному у кішок старше 7 років, найчастіше — у довгошерстих бірманських, гімалайських та перських. Зазвичай його утворення пов'язане з підвищенням рівня кальцію в сечі (гіперкальціурія);

 

  • цистины (спостерігаються рідко);

 

  • урат амонію/сечова кислота (спостерігається рідко).

 

Майже всі уроліти локалізовані в нижніх відділах сечового тракту. Можуть зустрічатися в сечовому міхурі.

 

Рецидиви.

У 50-70% тварин бувають рецидиви захворювання, якщо не проведена хірургічна операція або не дотримувалося дієтична годівля.

Вид годівлі.

Якщо їжа містить мало калорій, то тварина відшкодовує цей недолік великим об'ємом їжі, тобто кішка може споживати більшу кількість магнію і фосфору, що сприяє розвитку сечокам'яної хвороби. Отже, корм повинен бути високопоживним і збалансованим.

Інфекція.

Інфекція супроводжує сечокам'яну хворобу не більше, ніж 20% всіх випадків захворювання.

  • стафілококи — 50%;
  • E. Colli - 18%;
  • стрептококи — 11%.

 

Профілактика та клінічне харчування при сечокам’яній хворобі.

При цій патології варто використовувати дієтичне харчування, спрямоване на запобігання утворення кристалів в нижніх відділах сечовивідних шляхів, закислення PH сечі і відновлення нормальної густини сечі, а також її об’єму.

На сьогодні є багато лікувальних кормів на ринку зоотоварів, різні компанії випускають свої «лінійкі» кормів які можна використовувати при різних видах солей в сечі. Так В Україні можна купити корми роял канін, проплан, "hill's. Спеціальні лікувальні корми для хворих котів в місті Рівне ви можете придбати в нашому зоомагазині який працює при нашій клініці.

Діагностика.

Паралельно з фіксацією клінічних проявів бажано зробити аналіз сечі, він допоможе виявити тип кристалів та відеференціювати сечокам’яну хворобу від циститів та інших патологій що мають схожу симптоматику.

Аналіз сечі бажано приносити свіжий та вранішню порцію. Перед тим як принести аналіз бажано заздалегідь попередити лікаря.

Лікування.

Лікування призначається індивідуально в кожному випадку. Застосовуються як симптоматичні препарати так і етіотропні. Також є сенс використовувати галенові та ново галенові препарати в основу яких покладені лікарські трави. В окремих випадках ми призначаємо гомеопатичні засоби та антибіотики.

Профілактика.

В першу чергу потрібно дотримуватися правильної дієти.

Також необхідно контролювати показники сечі періодично здаючи аналіз. В разі відхилення від норми варто проводити профілактичне лікування.

Так кислотність сечі необхідно утримувати на рівні PH - 6.0 - 6.5

Збільшення об'єму сечі та контролювати її густину – ідеальна питома вага - 1,035 г/см3

Зниження споживання мінеральних речовин з кормом, особливо магнію, до 20 мг на кожні 100 ккал обмінної енергії.